Візит школярів до суду

15 квітня 2026 року  Львівський апеляційний суд  відкрив свої двері для школярів 4 -Б класу ПШ №53 ЛМР, в рамках ознайомчої екскурсії. Захід  було заплановано з метою  підвищення загального рівня правової культури, ознайомлення та розширення уяви учнів про роль  суду і його роботу.

Під час екскурсії учні відвідали зал судового засідання та дізнались як підготуватися до візиту в суд, які основні правила поведінки в приміщенні суду та негативні наслідки за їх порушення та як поводити себе під час слухання справи.

Працівники Служби судової охорони суду ознайомили учнів з правилами пропуску до приміщення суду, продемонстрували роботу спеціальних засобів для проведення поверхневого огляду відвідачів суду та їх речей.  

Надзвичайні враження на школярів справила зустріч із суддею Львівського апеляційного суду Андрієм НІТКЕВИЧЕМ, який був захоплений активністю школярів і їхнім рівнем знань, зрозуміло, що відповідно до віку, про суди й справедливість. Суддя розповів учням про  роль суду в розвитку держави та суспільства, важливість принципу справедливості і рівності перед законом.

Школярі  з інтересом розглядали зал судових засідань, зокрема скляний бокс для засуджених, систему відеофіксації судових процесів, дізналися про символи судової влади.

Також діти переглянули мультиплікаційний фільм «Кінь проти Хом’яка». Школярі із захопленням пройшли випробування на справедливість – спробували себе в ролі суддів та вирішували конфлікт між героями мультиплікаційного фільму. Думки дітей розділилися, всі були дуже активні та залюбки висловлювали свої міркування. Після перегляду мультиплікаційного фільму школярам було роз’яснено, що усі люди різні, у них різні погляди на життя, тому виникають суперечки і деякі з них вирішує суд.

Завершилася зустріч теплими словами вдячності від школярів за проведену екскурсію, можливість ознайомитися з діяльністю суду. На згадку про відвідини суду школярі зробили спільне фото.

 За матеріалами сайта «Львівський апеляційний суд» https://lva.court.gov.ua/sud4811/pres-centr/news/2009862/

Хресна дорога

Маріє, гляди,

Чиї то сліди?

То сліди твойого Сина,

Тут ішла твоя дитина,

Маріє, не плач...

Сенс сьогоднішньої Хресної ходи не в кроках, що міряють землю, і не в словах, що злітають із дитячих уст, а в тому невидимому шві, яким зшивається небо з душею дитини. Це розмова про те, як людина стає людиною через здатність співчувати.

Кожна стація — дзеркало: Чи вистачить у тебе сили не відвернутися, коли іншому болить? Чи знайдеться в твоїй маленькій кишені «хустка Вероніки», щоб витерти чужі сльози, не питаючи, чиї вони? Чи зумієш ти підвестися, коли спіткнувся об власну слабкість, і йти далі, бо попереду — Світло?

Зміст цієї дороги — у першому усвідомленому виборі четвертокласників. Вони вчаться, що життя — це не лише галаслива перерва, а й тиха зупинка перед обличчям несправедливості, така собі дорога-сповідь, де замість гріхів — чисті наміри, а замість покути — обіцянка бути вірним своєму корінню.

Найвищий зміст сьогоднішнього дійства — показати світові, що співчуття не має віку, а віра не потребує складних доказів, коли вона пульсує в маленьких скронях живою кров’ю роду.

Дрогобич і сіль

Напередодні канікул четвертокласники 4-б вирушили у мандрівку, щоб побачити білі надра галицької землі. На Дрогобицькій солеварні час ніби застиг. Деревʼяні будівлі, чорні від віку та соляного розсолу стояли мовчки, ніби вже все на світі бачили.

Всередині діти мали змогу зазирнути у величезні чани, де під тихим вогнем народжується сіль, так само як і століття тому, тоді, коли ще її купували королі, жебраки та лицарі. Після розповіді екскурсовода на губах залишився присмак ропи та пляшечка соляного розчину.А потім була церква. Не просто будівля - храм святого Юра, а справжня молитва, витесана з дерева без жодного цвяха. Стіни церкви розписані так густо, ніби саме небо дійшло вниз до людей і дивиться своїми святими очима. У церкві діти розглядали «Страшний суд», де грішники з обличчями звичайних людей, та ангели - дещо суворі і мовчазні. У цій екскурсії кожен учень відчув: є вічність, яка тримається на дубових брусах і дихає голосом доби.

Завершенням мандрівки став підйом на Ратушу. З самої вежі Дрогобич лежав як на долоні: руді дахи, вулички і недалекі силуети гір.

Цікава, пізнавальна та емоційна подорож завершувалася. Школярики, повні знань та нових вражень, повернулися, почерпнувши, наче з соляних шахт, шмат нових знань.

Подорож у Всесвіт

У рамках циклу тем із курсу «Я досліджую світ» дослідники 4-б класу вирушили на мить зазирнути у шпарину Всесвіту.

 
Зорі, комети та планети стають яскравішими, коли оживають із паперових підручників і тремтять блиском металу у небесних Галактиках.

Коли учні піднялися до Астрономічної обсерваторіі та метеостанції у львівських Брюховичах - над ними височіла баня, схожа на залізного велетня.

Астроном, чоловік із блискучими очима від постійного споглядання зір - зустрів діток із пізнавальною екскурсією та цікавою лекцією. Ще до спостереження керівник обсерваторії розповів діткам про історію існування станції, її досліди та важливість, а згодом дослідники могли особисто крутити скрипучий телескоп та ловити блиск застиглих металів із Галактики.

Дітки поверталися додому вже іншими. Із бажанням осягнути глибини Космосу та уявити, скільки прекрасного та незвіданого їх ще чекає до свого відкриття.

Сьогодні наші діти — це маленькі пагінці на великому дубі українства. Вони вчаться бути гнучкими, як вербова лоза, ввічливими до своєї спадщини та багатозадачними, як саме життя.
Бо сьогодні ми не просто вивчаємо історію - ми нею стаємо.
Нині школярики 4-б класу у рамках Тижня початкової школи спробували неможливе: зазирнути на сто років назад, аби відчути, як пульсує жива кров нашої історії в їхніх маленьких долонях.
Ми будували наш Український Ланцюг Часу. Це була не просто година пам’яті — це було велике «зшивання» розірваних століть. Діти ставали поруч із тими, чиї імена викарбувані в генетичному коді нації.
За їхніми спинами плакала і сміялася Леся Українка, розквітли диво - звірі Марії Примаченко, мелодія «Щедрика» звучала з вуст самого Леонтовича,а попереду звитяжно стояв батько наш Бандера.
Ланцюг часу міцний, бо кожна ланка в ньому — то живе серце, що б’ється в унісон з історією, а спадщина — це не музейний експонат, а жива кров у жилах наших четвертокласників.

Акт злуки Української Народної Республіки та Західноукраїнської Народної Республіки .

22 січня 1919 року на Софіівській площі у Києві було проголошено Акт злуки Української Народної Республіки та Західноукраїнської Народної Республіки .
Минуло понад сто років. І Україна знову змушена виборювати територіальну цілісність та незалежність у кривавій війні проти росії. Як і тоді, у переломні моменти нашої історії джерело сили залишається незмінним - єдність українського народу.
У рамках цієї події та тематики уроків із курсу «Я пізнаю світ» школярики 4-Б класу продемонстрували єдність та незламність - вивчили усі регіони України та обʼєднали їх на карті символічними сердечками, так як сьогодні спільно пліч-о-пліч стоять Схід і Захід, Північ і Південь. А потім обʼєдналися у суцільний ланцюг, який символізує нерозривність процесу творення сильної Нації.
Покоління юних дослідників вже сьогодні демонструє свою патріотичну свідому позицію та знаннями із курсу географії України показує чітку та усвідомлену потребу у пізнанні цілісної, соборної та неподільної України.
Сьогодні єдність - це не лише про кордони, це про процес формування народу в Націю.

 Сцена шкільної актової зали на мить перетворилася на чарівне узлісся, де повітря наповнене хвилюванням і щирим натхненням. Коли на підмостки сцени вийшли школярики 4б класу - перед глядачами постали не просто діти, а справжні актори, чиї очі світилися захватом і казкою.

Вистава за мотивами пʼєси Богдана Стельмаха «Біда навчить» це не просто повчальна історія. Це народне полотно простого гумору та роздумів про дорослішання. У центрі дійства - маленький Горобчик, попри його бажання до розваг та безтурботності спостерігаємо його розвиток та думки, що розуму неможливо випросити, його можна виплекати власною працею та досвідом.

Це постановка про труднощі, які часто називаються бідою - та насправді це перешкоди на шляху до отримання найціннішого уроку - гартувати дух, цінувати родину, працювати кожен день для себе та для інших.

Актори були у своїх ролях бездоганні, зуміли влучно та точно передати емоції та відчуття для того, аби кожен глядач побачив у собі того маленького Горобчика, який попри власні помилки, впевнено став тим, ким є.

Після бурхливих оплесків у залі лунали колядки та віншування, як провісники наближення Різдва. У фінальних піснях відчувалася неабияка гордість та щира радість і дяка за світло та тепло, подароване юними акторами- аматорами.

Дякую дітям та батькам за яскраві образи, неповторне втілення та взаємопідтримку на сцені, а також велика подяка #ТетянаКудрик, вчительці музики.