Всередині діти мали змогу зазирнути у величезні чани, де під тихим вогнем народжується сіль, так само як і століття тому, тоді, коли ще її купували королі, жебраки та лицарі. Після розповіді екскурсовода на губах залишився присмак ропи та пляшечка соляного розчину.А потім була церква. Не просто будівля - храм святого Юра, а справжня молитва, витесана з дерева без жодного цвяха. Стіни церкви розписані так густо, ніби саме небо дійшло вниз до людей і дивиться своїми святими очима. У церкві діти розглядали «Страшний суд», де грішники з обличчями звичайних людей, та ангели - дещо суворі і мовчазні. У цій екскурсії кожен учень відчув: є вічність, яка тримається на дубових брусах і дихає голосом доби.
Завершенням мандрівки став підйом на Ратушу. З самої вежі Дрогобич лежав як на долоні: руді дахи, вулички і недалекі силуети гір.
Цікава, пізнавальна та емоційна подорож завершувалася. Школярики, повні знань та нових вражень, повернулися, почерпнувши, наче з соляних шахт, шмат нових знань.
Завершенням мандрівки став підйом на Ратушу. З самої вежі Дрогобич лежав як на долоні: руді дахи, вулички і недалекі силуети гір.
Цікава, пізнавальна та емоційна подорож завершувалася. Школярики, повні знань та нових вражень, повернулися, почерпнувши, наче з соляних шахт, шмат нових знань.