Бо сьогодні ми не просто вивчаємо історію - ми нею стаємо.
Нині школярики 4-б класу у рамках Тижня початкової школи спробували неможливе: зазирнути на сто років назад, аби відчути, як пульсує жива кров нашої історії в їхніх маленьких долонях.
Ми будували наш Український Ланцюг Часу. Це була не просто година пам’яті — це було велике «зшивання» розірваних століть. Діти ставали поруч із тими, чиї імена викарбувані в генетичному коді нації.
За їхніми спинами плакала і сміялася Леся Українка, розквітли диво - звірі Марії Примаченко, мелодія «Щедрика» звучала з вуст самого Леонтовича,а попереду звитяжно стояв батько наш Бандера.
Ланцюг часу міцний, бо кожна ланка в ньому — то живе серце, що б’ється в унісон з історією, а спадщина — це не музейний експонат, а жива кров у жилах наших четвертокласників.
